Возможность продавать участки земли сельхозназначения отложена на 2013 год. А выращивать овощи и фрукты на приватизированных в свое время «кусочках» собирается далеко не каждый. Это и неудивительно, ведь с 1991 года было выдано более 16 млн госактов на право собственности земельным участком (при этом в 2011 году — 750 тыс.). Но не могут же все украинцы проводить лето в поле. Поэтому, чтобы незасаженные участки не простаивали, а приносили хоть какой-то доход, приходится сдавать их в аренду. К примеру, только в 2011 году в Украине, по данным Государственного земельного агентства, было зарегистрировано 567 тыс. договоров аренды земли сельхозназначения (или, другими словами, пашни). Цифра впечатляет, особенно если учесть, что такие договоры обычно заключаются на 5 лет. Учитывая масштабы и важность этого вопроса, мы решили разобраться в подводных камнях договоров аренды и выяснить, как не прогадать в цене, отдавая свой участок в чужие руки.

КАК СОСТАВИТЬ ДОГОВОР АРЕНДЫ

Если вам понадобилось отдать свой земельный участок в аренду, начните с изучения Закона Украины «Об аренде земли». Кроме других важных моментов, в п. 2 ст. 14 этого закона есть перечень обязательных условий договора. В нем обязательно должны быть указаны:

Чи повинна юридична особа — власник земельної ділянки сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на яку через невиконання боргових зобов’язань за рішенням суду накладено арешт?

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 року №1798-XII зі змінами та доповненнями (далі — ГПК України) передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з власної ініціативи має право вжити заходів для забезпечення позову.
Відповідно до ст. 67 ГПК України одним зі способів забезпечення позову є накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. При цьому накладення за рішенням суду арешту на майно (земельні ділянки) не припиняє права власності на таке майно (земельні ділянки), а є запобіжним заходом щодо забезпечення позову. Відповідно до ст. 269, 270 ПКУ від 2 грудня 2010 року №2755 платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок, а об’єктами оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності.

Власники землі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності на земельну ділянку. У разі припинення права власності на земельну ділянку земельний податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності у поточному році. Норми ст. 282 ПКУ не передбачають пільги зі сплати земельного податку для юросіб щодо земельних ділянок, на які за рішення суду накладено арешт. Такі земельні ділянки не належать до земельних ділянок, які згідно зі ст. 283 ПКУ не підлягають оподаткуванню.

З урахуванням викладеного, юрособа — власник земельної ділянки повинна сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на яку через невиконання боргових зобов’язань за договором іпотеки за рішенням суду накладено арешт, у порядку та за ставками, визначеними ПКУ.

Дебет-Кредит

Шеремет А. П., Земельне право України: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.]/А. П. Шеремет – [2-ге вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 632 с.– ISBN 978-966-364-816-3

Даний підручник написаний відповідно до програми дисципліни “Земельне право”. В ньому висвітлюється зростаюча роль даної галузі права у зв’язку з проведенням земельної реформи, приватизації земель, удосконаленням правових форм ефективного використання, відновлення і охорони землі як інтегрованого та диференційованого об’єкта правового регулювання, з урахуванням її функціонального призначення в нових, ринкових умовах держави.
Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних і сільськогосподарських вузів і факультетів, практичних працівників та широкого кола громадян, які займаються проблемами правового розвитку земельних правовідносин в Україні.

Земля є одним із варіантів вкладення грошей, але лише за умови правильності її набуття. Питання щодо придбання земельної ділянки постійно викликають зацікавленість у громадян, адже ні для кого не таємниця, що законодавство, яке стосується правових відносин у земельній сфері, на сьогодні недосконале. Розглянемо основні з них, що виникають у землекористувачів під час отримання та оформлення земельних ділянок.

Право розпорядження землею

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2765-III (за текстом – Земельний кодекс) земля в Україні може перебувати у приватній, державній та комунальній власності.

Суб'єктами права власності на землю в Україні є:
- громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;
- територіальні громади – на землі комунальної власності;
- держава – на землі державної власності.

До проведення розмежування земель державної і комунальної власності діє порядок (п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу), згідно з яким землями у межах населених пунктів розпоряджаються сільські, селищні та міські ради (за винятком земель приватної власності, земель, на яких розміщено державні підприємства (в тому числі казенні), земель господарських товариств, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), земель об'єктів незавершеного будівництва та законсервованих об'єктів, які належать державі).

Землями, що знаходяться за межами населених пунктів, розпоряджаються відповідні органи виконавчої влади (за винятком земель, які перебувають у приватній власності громадян та юридичних осіб).

Категорії та цільове призначення земель

Всі землі в Україні (острови і землі, зайняті водоймами) мають цільове призначення, яке встановлюється відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, і відповідно до ст. 19 Земельного кодексу за своїм основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

- землі сільськогосподарського призначення;
- землі житлової та громадської забудови;
- землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
- землі оздоровчого призначення;
- землі рекреаційного призначення;
- землі історико-культурного призначення;
- землі лісового фонду;
- землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Види цільового використання земель визначено Українським класифікатором цільового використання землі.

Земельні ділянки незалежно від форми власності дозволяється використовувати лише відповідно до їх цільового призначення. Експлуатація земельної ділянки не за її цільовим призначенням є підставою не лише для накладання штрафних санкцій, а й може стати причиною позбавлення права користування землею, визнання недійсними рішень органів влади про передачу землі у власність (оренду, користування) громадянам та юридичним особам, визнання недійсними договорів щодо земельних ділянок, анулювання державної реєстрації земельної ділянки тощо (ст. 21 Земельного кодексу).

Зміна цільового призначення земель

Согласно статье 9 Закона Украины «Об архитектурной деятельности» от 20.05.99 г. № 687-XIV строительство (новое строительство, реконструкция, реставрация, капитальный ремонт) объекта архитектуры осуществляется в соответствии с утвержденной проектной документацией, государственными стандартами, нормами и правилами, местными правилами застройки населенных пунктов, в порядке, определенном ст. 24 Закона Украины «О планировании и застройке территорий» от 20.04.2000 г. № 1699-III (далее – Закон № 1699).

Как указано в части 1 ст. 24 Закона № 1699, «право на застройку земельного участка реализуется его собственником или пользователем при условии использования земельного участка по его целевому назначению и в соответствии с градостроительными условиями и ограничениями застройки земельного участка, установленными согласно требованиям настоящего Закона». Других лиц, имеющих право на застройку земельного участка, законодательством не предусмотрено. Таким образом, для начала строительства собственник или пользователь земельного участка должен иметь определенную правомочность.

В соответствии со статьей 125 ЗКУ право собственности на земельный участок, а также право постоянного пользования и право аренды земельного участка возникают с момента государственной регистрации этих прав. Право собственности на земельный участок удостоверяется государственным актом или гражданско-правовым соглашением об отчуждении земельного участка, заключенным в порядке, установленном законом, в случае приобретения права собственности на земельный участок по такому соглашению или свидетельству о праве на наследство. Право постоянного пользования земельным участком удостоверяется государственным актом на право постоянного пользования земельным участком. Право аренды земельного участка удостоверяется договором аренды земли, зарегистрированным в соответствии с законом.

Статьей 126 ЗКУ определен исключительный перечень правоустанавливающих документов на земельные участки. Без них право собственности и право пользования земельным участком считаются неподтвержденным, а начатое строительство – незаконным.

Согласно статье 29 Закона № 1699 «осуществление строительных работ на объектах градостроения без разрешения на выполнение строительных работ или его перерегистрации, а также осуществление не указанных в разрешении строительных работ считается самовольным строительством и влечет за собой ответственность согласно закону». Для получения разрешения на строительство собственник или пользователь земельного участка должен предоставить документы, удостоверяющие право собственности или пользования земельным участком, либо договор суперфиция.