ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ 

УХВАЛА 

12.01.2011 р. 

N К-14124/07 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого, судді Юрченка В. В., суддів: Амєліна С. Є., Білуги С. В., Загороднього А. Ф., Заїки М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Ш. І. П. до управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про перерахунок пенсії за касаційною скаргою Ш. І. П. на постанову Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року, встановила: 

В травні 2006 року Ш. І. П. звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є військовим пенсіонером та має статус учасника бойових дій, тому відповідно до пункту "г" статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" та частини 4 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання підвищення до пенсії за вислугу років у розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком. Проте управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області позивачу виплачувалося підвищення до пенсії за вислугу років як учаснику бойових дій в 1998 - 2003 роках в розмірі 24,93 грн., а з 2003 року - 29,87 грн. Просив визнати за ним право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій; визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати його припинити незаконні дії щодо застосування при обчисленні розміру пенсії норм підзаконних актів замість норм, установлених законами України; стягнути з відповідача недоплачену суму підвищення до пенсії за 1998 - 2006 роки в розмірі 32112,17 грн.; зобов'язати відповідача компенсувати втрачену частину доходів у розмірі 13585,98 грн. 

Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2007 року у задоволенні позову Ш. І. П. було відмовлено. 

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року апеляційну скаргу Ш. І. П. було залишено без задоволення, а постанову Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2007 року - без змін. 

Вказуючи на допущені, на думку Ш. І. П., судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. 

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. 

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Ш. І. П. має статус учасника бойових дій та отримує з лютого 1993 року пенсію за вислугу років. 

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років, передбаченого статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" та частиною 4 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", застосуванню підлягав саме розмір такого підвищення, встановлений постановами Кабінету Міністрів України від 19 березня 1996 року та від 3 січня 2002 року N 1, які відповідач і застосовував. А тому підстави для задоволення вимог позивача про перерахунок пенсії відсутні. 

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна. 

Згідно із пунктом "г" статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року N 2262-XII (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років учасникам бойових дій, членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком. 

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. 

В пункті 2 постанови від 3 січня 2002 року N 1 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок підвищення до пенсії за вислугу років, усупереч положенню зазначеної статті Закону, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком. 

Положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті. 

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років, передбаченого статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", застосуванню підлягав розмір мінімальної пенсії за віком, визначений відповідно до положень частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а до прийняття цього Закону відповідно до положень частини третьої статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення". 

За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 

Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті не встановили фактичних обставин щодо строків звернення позивача до суду, наявності чи відсутності підстав для їх поновлення, наявності чи відсутності відповідних звернень позивача до відповідача щодо перерахунку зазначених доплат. 

Оскільки зазначені порушення в силу вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила: 

Касаційну скаргу Ш. І. П. задовольнити частково. 

Постанову Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає. 

____________ 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого, судді Юрченка В. В., суддів: Амєліна С. Є., Білуги С. В., Загороднього А. Ф., Заїки М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Ш. І. П. до управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про перерахунок пенсії за касаційною скаргою Ш. І. П. на постанову Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року, встановила: 

В травні 2006 року Ш. І. П. звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є військовим пенсіонером та має статус учасника бойових дій, тому відповідно до пункту "г" статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" та частини 4 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання підвищення до пенсії за вислугу років у розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком. Проте управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області позивачу виплачувалося підвищення до пенсії за вислугу років як учаснику бойових дій в 1998 - 2003 роках в розмірі 24,93 грн., а з 2003 року - 29,87 грн. Просив визнати за ним право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій; визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати його припинити незаконні дії щодо застосування при обчисленні розміру пенсії норм підзаконних актів замість норм, установлених законами України; стягнути з відповідача недоплачену суму підвищення до пенсії за 1998 - 2006 роки в розмірі 32112,17 грн.; зобов'язати відповідача компенсувати втрачену частину доходів у розмірі 13585,98 грн. 

Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2007 року у задоволенні позову Ш. І. П. було відмовлено. 

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року апеляційну скаргу Ш. І. П. було залишено без задоволення, а постанову Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2007 року - без змін. 

Вказуючи на допущені, на думку Ш. І. П., судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. 

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. 

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Ш. І. П. має статус учасника бойових дій та отримує з лютого 1993 року пенсію за вислугу років. 

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років, передбаченого статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" та частиною 4 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", застосуванню підлягав саме розмір такого підвищення, встановлений постановами Кабінету Міністрів України від 19 березня 1996 року та від 3 січня 2002 року N 1, які відповідач і застосовував. А тому підстави для задоволення вимог позивача про перерахунок пенсії відсутні. 

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна. 

Згідно із пунктом "г" статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року N 2262-XII (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років учасникам бойових дій, членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком. 

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. 

В пункті 2 постанови від 3 січня 2002 року N 1 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок підвищення до пенсії за вислугу років, усупереч положенню зазначеної статті Закону, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком. 

Положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті. 

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років, передбаченого статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", застосуванню підлягав розмір мінімальної пенсії за віком, визначений відповідно до положень частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а до прийняття цього Закону відповідно до положень частини третьої статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення". 

За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 

Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті не встановили фактичних обставин щодо строків звернення позивача до суду, наявності чи відсутності підстав для їх поновлення, наявності чи відсутності відповідних звернень позивача до відповідача щодо перерахунку зазначених доплат. 

Оскільки зазначені порушення в силу вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила: 

Касаційну скаргу Ш. І. П. задовольнити частково. 

Постанову Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає. 

____________