(*) Узагальнення підготували суддя Верховного Суду України С.М.Міщенко, начальник відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики Л.В.Гаврилова та головний консультант цього управління В.В.Антощук.

Відповідно до плану роботи Верховного Суду України Судова палата у кримінальних справах й управління вивчення та узагальнення судової практики вивчили практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження
строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства.

Стаття 29 Конституції України ( 254к/96-ВР ) регламентує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Заарештовувати або тримати під вартою особу можна лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку,
встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 год. повинен перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом 72 год. з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Відповідно до ст.148 Кримінально-процесуального кодексу України (1002-05) (далі - КПК) запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Такі заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що зазначені особи будуть намагатися ухилитися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатимуть встановленню істини у справі або продовжуватимуть злочинну діяльність.

Положення щодо застосування запобіжних заходів визначені у гл. 13 КПК (1001-05)

Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 квітня 2003 р. N 4 (v0004700-03 ) "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України N 10 ( na010700-04 ) від 11 червня 2004 р. та N 15 ( v0015700-08 ) від 24 жовтня 2008 р.; далі - постанова Пленуму N 4) надав судам роз'яснення щодо вирішення справ цієї категорії.

На рівні міжнародно-правових актів приділяється значна увага захисту таких цінностей, як свобода та недоторканність особи. Цілий комплекс важливих гарантій їх дотримання прямо закріплено у загальних актах, міжнародних пактах, конвенціях та договорах:
- Загальній декларації прав людини і громадянина (1948 р.) ( 995_015 );
- Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.) ( 995_043 );
- Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (1979 р.) ( 995_282 );
- Основних принципах застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку (1990 р.) ( 995_334 );
- Керівних засадах, що стосуються ролі осіб, які здійснюють судове переслідування (1990 р.) ( 995_859 );
- Мінімальних стандартних правилах ООН поводження з в'язнями (1955 р.) ( 995_212 );
- Декларації про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1975 р.) ( 995_084 );
- Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1984 р.) ( 995_085 );
- Зводі принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі (1988 р.) ( 995_206 );
- Мінімальних стандартних правилах ООН щодо заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням ("Токійські правила"; 1990 р.) ( 995_907 );
- Основних принципах поводження із в'язнями (1990 р.) ( 995_230 );
- Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила"; 1985 р.) ( 995_211 );
- Конвенції про права дитини (1989 р.) ( 995_021 );
- Правилах ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990 р.) ( 995_205 );
- Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) (1950 р.; далі - Конвенція);
- Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи (65)11 від 9 квітня 1965 р. "Взяття під варту";
- Рекомендації R (80) 11 від 27 червня 1980 р. "Про взяття під варту до суду";- Європейській Конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987 р.) ( 995_068 );
- Паризькій хартії для нової Європи (1990 р.) ( 995_058 ) тощо.