Про практику призначення судами кримінального покарання
Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 10 грудня 2004 року N 18, від 12 червня 2009 року N 8, від 6 листопада 2009 року N 11
У зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України (далі - КК) у судовій практиці виникають питання щодо застосування окремих його положень, які регламентують призначення покарання.
З метою забезпечення правильного застосування законодавства, усунення недоліків і помилок у діяльності судів при розгляді кримінальних справ Пленум Верховного Суду України постановляє:
1. Звернути увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки
Вивчення практики застосування судами законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та про їх правові наслідки свідчить, що суди в основному правильно застосовують положення статей 32 - 35 Кримінального кодексу України (далі - КК) при кваліфікації злочинів, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності і від покарання. Разом із тим, з матеріалів узагальнення судової практики вбачається, що окремі суди допускають помилки у застосуванні цих норм КК, по-різному визначають співвідношення цих норм між собою та з іншими положеннями КК.
З метою забезпечення однакового застосування зазначеного законодавства при розгляді кримінальних справ Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення:
1. Звернути увагу суддів на те, що, вирішуючи питання про наявність чи відсутність у діях особи повторності, сукупності, рецидиву злочинів та про їх правові наслідки, необхідно керуватися перш за все положеннями статей 32 - 35 КК, а також мати на увазі, що на вирішення зазначених питань можуть впливати й інші положення КК, зокрема ті, які передбачені статтями 4, 5, 9, 13 - 17, 29 - 31, 44 - 49, 88 - 91, 106, 108, пунктами 9, 10, 13, 17 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК, а також відповідні положення чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи
Законом України від 14 грудня 2006 року N 462-V "Про внесення змін до Кримінально-процесуального Кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи" Кримінально-процесуальний кодекс України (далі - КПК) доповнено статтями 2367 і 2368 щодо порядку оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи, розгляду судом скарг на зазначені постанови тавнесено зміни до статей 349 та 382 КПК щодо порядку апеляційного оскарження таких судових рішень.
Рішенням Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев'ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 2368 КПК (далі - Рішення КСУ) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення частин сьомої, дев'ятої, пункту 3 частини дванадцятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 2368 КПК.
З метою однакового й правильного застосування положень кримінально-процесуального законодавства, яке стосується порядку розгляду судами скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи, Пленум Верховного Суду України постановляє:
Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким
З метою правильного застосування судами законодавства про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким Пленум Верховного Суду України постановляє:
1. Звернути увагу судів на те, що умовно-дострокове звільнення осіб від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким мають надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 Кримінального кодексу України (далі - КК).
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність:
УЗАГАЛЬНЕННЯ практики розгляду судами кримінальних справ про злочини, склад яких передбачено ст. 368 Кримінального кодексу України (одержання хабара) (*) 01.07.2010
_____________ (*) Узагальнення підготовлене суддею Верховного Суду України В.Г.Жуком та головним консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України О.С.Іщенко.
На виконання плану роботи Верховний Суд України спільно з апеляційними судами провів узагальнення практики розгляду судами кримінальних справ про хабарництво, зокрема про одержання хабара (ст. 368 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК)). Мета узагальнення - вивчення стану справ із оперативністю та якістю розгляду кримінальних справ зазначеної категорії, а також законністю та обґрунтованістю постановлених у справах вироків.
У ході узагальнення було вивчено результати проведеного апеляційними судами аналізу практики розгляду судами у I півріччі 2009 р. кримінальних справ про хабарництво, зокрема, про одержання хабара, а також використані офіційні статистичні дані Державної судової адміністрації України.
Статистичні дані
Згідно зі статистичними даними у I півріччі 2009 р. місцеві та апеляційні суди (по першій інстанції) розглянули з постановленням вироку 304 (267)(1) кримінальні справи про злочини, склад яких передбачено ст. 368 КК ( 2341-14 ), що на 13,9% більше, ніж у I півріччі 2008 р.
Практика застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства(*)
(*) Узагальнення підготували суддя Верховного Суду України С.М.Міщенко, начальник відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики Л.В.Гаврилова та головний консультант цього управління В.В.Антощук.
Відповідно до плану роботи Верховного Суду України Судова палата у кримінальних справах й управління вивчення та узагальнення судової практики вивчили практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства.
Стаття 29 Конституції України ( 254к/96-ВР ) регламентує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Заарештовувати або тримати під вартою особу можна лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 год. повинен перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом 72 год. з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
