Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Патрюка М. В., суддів: Берднік І. С., Прокопчука Ю. В., Костенка А. В., Пшонки М. П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Особи 2 про розірвання шлюбу, встановила:

У липні 2006 року Особа 1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що шлюбні відносини між ними припинені через утрату почуття взаємної любові, а також неповагу та образи з боку чоловіка, фізичне та психічне насильство в сім'ї тощо.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.12.2006 позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15.03.2007 рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання шлюбу.

У касаційній скарзі Особа 1 просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої виходив із того, що сім'я сторін розпалася, їхнє спільне життя суперечить їхнім інтересам, а збереження сім'ї є неможливим, оскільки судом уживались заходи для її збереження, які не дали позитивного результату.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції не встановлені фактичні взаємовідносини сторін і причини позову, а також з відсутності протиріччя спільного життя подружжя та збереження шлюбу інтересам одного із них чи інтересам неповнолітніх дітей.

Висновки апеляційного суду є помилковими й такими, що не відповідають вимогам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що Особою 1 заявлено позов про розірвання шлюбу у зв'язку з несумісністю характерів подружжя, їхніх поглядів на спільне життя та сімейні відносини, спричинення їй тілесних ушкоджень, психологічний тиск на неї з боку чоловіка, а також інших обставин, що роблять неможливим їхнє подальше спільне проживання.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 12.06.98 N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю" (із наступними змінами) встановлено, що проголошена Конституцією охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно і всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, мотиви та причини розлучення, забезпечувати участь у засіданні, як правило, обох сторін, уживати заходів до примирення подружжя. Рішення суду про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам законності та обгрунтованості.

При цьому законність та обгрунтованість рішення визначається не тільки дотриманням судом вимог процесуального права при розгляді цивільних справ, а й виконанням вимог матеріального права, що регулює правовідносини сторін, а саме особисті немайнові права та обов'язки подружжя.

Шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ст. 24 СК).

Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній (ст. 55 СК).

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом (чч. 3, 4 ст. 56 СК).

Ураховуючи особливий характер сімейних відносин та їх об'єктивну недоступність для оточуючих, покладення апеляційним судом в ухваленому ним рішенні обов'язку збереження сім'ї на одного з подружжя при наявності на це його категоричного заперечення не можна визнати законним та обгрунтованим і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 24, 55, 56 СК.

З огляду на зазначене, ухвалене рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду ухвалила:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15.03.2007 скасувати, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.12.2006 залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.


Надруковано:
"Закон & Бізнес"